Народження легенди про вбивцю-Сальєрі

         Як би парадоксально це не звучало, найвідомішим міфом із життя Моцарта є його смерть. Перша згадка, в якій Сальєрі постав тим, хто отруїв Моцарта, датується 1823-м роком, тобто сімома роками раніше, ніж Пушкін створив свою трагедію. Чутки про причетність Сальєрі до злочину ширилися Віднем, і зразу у відповідь з’явилися публічні виступи друзів Сальєрі на його захист. Однак ані спроби захисту доброго імені композитора й педагога, ані медицинські висновки про сумнівність факту отруєння не цікавили публіку. Вбивцю мусили знайти, і край. А отже, в газеті «Загальна мелодійність» 26 і 27 червня 1825 року було вміщено публікації, в яких ішлося про важкі страждання Антоніо Сальєрі перед смертю, зізнання в причетності до отруєння Моцарта, а також у численних інших злочинах, і навіть описано спробу вчинити самогубство! Дуже вірогідно, що саме на основі цих матеріалів Пушкін і написав свою трагедію.

    Насправді ж для того, щоб знайти «вбивцю німецької опери», замало одного російського поета-романтика. Тут варто було би залучити досвідченого детектива... Однак усе по черзі. Почнемо з найбільш невинної версії – природна смерть. Варіант перший: Моцарта вбила дуже поширена на той час ниркова інфекція. Або ж варіант другий, цікавіший: геній отруївся ртуттю, приймаючи небезпечний елемент як ліки від сифілісу. При всій скандальності обидва варіанти не залишають простору для розслідування. А якщо Моцарта все ж таки вбили? Ось тут вже маємо безліч варіантів, просто як у «Східному експресі» Агати Кристі.

Три версії однієї смерті

Існує ще одна цікава легенда: про історію написання славнозвісного «Реквієму». За кілька днів до смерті Моцарта до нього буцімто прийшов незнайомець у масці й замовив багатоголосий циклічний вокальний чи вокально-інструментальний твір скорботно-патетичного характеру, або ж реквієм. «Замовником» був граф Ф. фон Вальдеґ цу Штуппах (або його довірена особа Антон Лайтґеб), який начебто вирішив видати написаний твір за власний. Увесь час, коли писався «Реквієм», композитора не полишало відчуття, що цей реквієм він пише для себе...Так і сталося. Помер Моцарт 5 грудня 1791-го року. Утім, у легенді, можливо, є ключ до того, хто все ж таки причетний до вбивства генія. Граф Франц фон Вальдеґ цу Штуппах був великим шанувальником музики й завжди мріяв стати великим композитором. Часто він замовляв талановитим музикантам писати композиції для того, щоби згодом видати їх під своїм іменем. 1791-го року його жінка загинула, граф хотів виконати реквієм у пам’ять про неї, тому й звернувся до Моцарта, відіславши до нього свого управителя (той самий незнайомець у масці). Що ж, маємо «повнокровний» мотив. І першого підозрюваного.

    Другий – учень Амадея Моцарта Франц Ксавер Зюсмайєр. У молоді роки співав у провінційній австрійській церкві, з 1787-го року був учнем Антоніо Сальєрі, й тільки в останні місяці життя Амадея Моцарта мав товариські стосунки з композитором. Стверджують, що навіть на смертному одрі Моцарт не полишав думати про свій шедевр, а Зюсмайєр записував усе, що наспівував майстер, і з часом завершив «Реквієм», уже після смерті Моцарта. Чи був мотив у Франца Зюсмаєра? Очевидно, таки був. Річ у тім, що майстер йому заважав не тільки в кар’єрних питаннях, але й у любовних (адже Франц мав неприховані інтимні стосунки з дружиною Моцарта Констанцею!). Та й жінка, швидше за все, далека від невинності: якщо врахувати, що Моцартові давали отруту протягом певного тривалого часу, то єдиною людиною, яка могла б це систематично робити, була його дружина.

         Зрештою, не варто відкидати й «масонської складової» в біографії композитора. Можливо, Моцарта зрадив і отруїв його друг, кларнетист Антон Стадлер, з яким Амадей поділився планами щодо створенняя власного таємного товариства? До речі, «масонська» версія об’єднує кілька підозрілих і... навіть твір Моцарта – «Чарівна флейта». У цій опері Моцарт, за наказом масонів, мав прославити їх, але насправді висміяв. А чи не цей жарт коштував його авторові життя? Отруїти Моцарта міг і його побратим по масонській ложі барон ван Світен, який був кимось на зразок міністра культури в адміністрації імператора Йосифа ІІ. Існує версія, що масонам було мало отруїти Амадея, вони нібито познущалися й над його кістьми: голову дістали з могили й використали для виконання ритуальних обрядів. Аби ніхто не дізнався справжньої причини смерті великого композитора, дружині й близьким людям не дозволили бути на цвинтарі під час поховання, могильників убили, а медичні висновки сфабрикували.

Є ще один варіант, сказати б, «побутовий», і все ж так само пов’язаний із масонами. Найімовірніше, Моцарт мав аж надто тісні стосунки зі своєю улюбленою ученицею Марією Хофдемель, дружиною ще одного члена масонської ложі Франца Хофдемеля. Після смерті Моцарта він повернувся додому, відлупцював вагітну (від кого?) жінку й учинив самогубство. То скільки нарахували ймовірних версій смерті композитора? Три? Навіть чотири!

     Тож чи винен Антоніо Сальєрі? Невже ви справді вірите в те, що він отруїв Моцарта тільки для того, щоб не дати можливості зародитися німецькій опері й щоб італійська й надалі тримала першість? Здається, в інших людей мотиви були все ж вагоміші... Тим паче, матеріально «негідник»-Сальєрі був набагато краще забезпечений за свого «ворога», адже був капельмейстером при дворі імператора Йосифа ІІ, одним із найкращих педагогів у Відні, успішним музикантом...