Наразі з’явилась велика кількість людей, яка вважає себе експертами й намагається долучитися до руху за реформування сучасної загальноосвітньої школи. З одного боку, активність і небайдужість суспільства є позитивною ознакою, з іншого, – є небезпека, що на реформи можуть впливати представники громадськості, які не є професіоналами в питаннях освіти.

Так, наприклад, у бажанні розвантажити своїх дітей, батьки можуть мати хибну оцінку того, які предмети є важливішими для дитини та її розвитку, а які мають бути вилученими з навчального процесу, або на них має бути відведена менша кількість годин.

Зокрема це стосується мистецьких дисциплін. Досить суттєва частина батьків вважає предмети «Музичне мистецтво» та «Образотворче мистецтво» тими, що є необов’язковими для вивчення в загальноосвітній школі.

Чому це питання постає у батьків?

Одна з причин - низький рівень викладання мистецьких предметів у загальноосвітній школі.

Ще з радянських часів рівень викладання цих предметів був занизький. По-справжньому талановиті вчителі музики та образотворчого мистецтва оминали загальноосвітні школи (через невелику кількість годин, відведених на предмети) та йшли працювати в спеціалізовані мистецькі заклади (звісно, є школи, яким пощастило, і вони мають справжніх фахівців з мистецьких дисциплін). Бути вчителем мистецьких дисциплін у школі є набагато менш престижним, ніж бути вчителем інших предметів. Так, мистецька освіта в загальноосвітній школі з кожним роком стикається все з більшими й більшими проблемами: недостатня кількість висококваліфікованих кадрів та низький рівень викладання мистецьких дисциплін.

Через те, що форми, методи, підходи, які використовує вчитель, є не завжди сучасними та достатньо ефективними, діти перестають любити мистецькі предмети, і, таким чином, і батьки, і діти сприймають ці предмети як зайве навантаження.

Друга причина – у суспільстві немає розуміння значення мистецьких дисциплін для формування особистості учнів.

Батьки досить часто не усвідомлюють, що саме предмети музичного та образотворчого мистецтва мають надзвичайний потенціал для розвитку творчої особистості, формування креативного мислення, розвитку почуттєвої сфери, здійснення самокорекції психоемоційного стану.

У багатьох країнах світу вже зрозуміли, що розвинути у дітей вищезгадані якості, які вкрай необхідні в сучасному світі, найліпше можна саме за допомогою мистецьких дисциплін.

Тому, наприклад, у Японії, Фінляндії, Англії всіх дітей, не залежно від їх музичних здібностей, вчать грати на музичних інструментах.

На підтвердження цих слів можна рекомендувати переглянути, зокрема, відеорепортаж, який був представлений на каналі 1+1 у випуску ТСН від 23 жовтня 2016 року.

Після перегляду репортажу розуміємо, що мистецтво, музика та драма – одні з основних!!! предметів в англійських школах, їх вивчають упродовж усіх років навчання в школі.

Це підтверджує і вчитель історії Грем Макквін із Великої Британії, який провів інспектування звичайної київської школи № 316. (репортаж від 6.11.2016).

Серед несподіванок та здивувань, які отримав британський учитель під час відвідувань школи, було зокрема, те, що учням старшої школі не викладається предмет «Образотворче мистецтво».

Чому музичне та образотворче мистецтво є серед головних предметів в англійській школі?

Мабуть, насамперед тому, що в школі на всіх предметах розвивають мислення раціональне (зокрема і на мистецьких предметах користуються цим видом мисленням). Про раціональне мислення можна сказати, що це тип мислення, під час якого оптимальні рішення знаходяться, виходячи з порівняння набору фактів, а не на основі відчуттів або з емоційних поштовхів.

Але є ще ірраціональне мислення, яке розвивається в школі виключно завдяки мистецьким дисциплінам.

Ірраціональне (з латинської irrationalis – несвідомий), протилежне поняттю раціонального. До ірраціональних форм пізнання відносять інтуїцію, уяву, фантазію, емоції, почуття.

Коли ми говоримо про сучасну людину, яка має бути креативною, гнучкою, уміти нестандартно вирішувати поставлені завдання, то ми розуміємо, що для розвитку цих умінь необхідно застосовувати ірраціональне мислення. Тому в сучасній школі в учнів маємо формувати не лише раціональне мислення, але й ірраціональне. Учень повинен навчитися мислити художніми образами, розвивати фантазію, почуттєву сферу тощо, для того, щоб у будь-якій сфері діяльності проявити свою творчість, гнучкість мислення.

Для формування цих якостей необхідні саме предмети художньо-естетичного циклу. Унікальність впливу мистецьких предметів на особистість дитини закладена в самій природі мистецтва.

Так, коли ми кидаємо свій погляд на картину, то в одну мить можемо охопити й зміст картини, і почуття героїв та відчути своє ставлення до цього сюжету. Саме можливість сприймати одночасно різні процеси є унікальним явищем, яке закладено в природі мистецтва.

Якби художній образ, який передав художник на своєму полотні, передавав письменник, то для передачі цієї інформації необхідно було написати чимало тексту, а значить читач має витрачати час на інтерпретацію цього образу. І головне – усвідомлення тексту відбувається через шлях раціонально-образного сприйняття. Слово прокладає шлях до почуттів через раціональне усвідомлення. Музика, образотворче мистецтво мають унікальну властивість оминати раціональне сприйняття та впливати на емоції та почуття людини за дуже короткий час через ірраціональний вплив (долучено емоційне, чуттєве сприйняття).

Високий рівень викладання музичного та образотворчого мистецтва чуттєво відіб’ється і на рівень сприйняття та усвідомлення інших предметів. Так, чим краще буде розвинута емоційна, почуттєва сфера особистості, тим краще буде вплив і літературного твору на особистості учнів.

Наприкінці ХХ ст. у науковому обігу з’явився новий термін – емоційний інтелект(цей термін було вжито вперше в 1990 році Дж. Мейером та П. Саловєєм). Учені під цим терміном розуміють «здатність ретельно осягнути, оцінити та виразити емоції; здатність розуміння емоцій та емоційних знань; а також здатність керування емоціями, що сприяє емоційному й інтелектуальному зростанню» особистості.

Набуття учнями предметних компетентностей з мистецтва сприятиме розвитку емоційного інтелекту – дасть можливість учням розуміти свої та чужі емоції, сформує вміння знаходити засоби для управління емоціями.

Розвиток емоційного інтелекту можна мати лише через системне навчання мистецтву, через поетапне опанування мовою мистецтва, оволодіння засобами творчого самовираження через художньо-творчу діяльність (малювання, ліплення, спів, музичні імпровізації тощо), набуття вмінь інтерпретувати твори мистецтва і таке інше.

Чому ми маємо навчати на мистецьких уроках?

Передусім, відчувати мистецтво на чуттєвому рівні, а не на когнітивному. Навчитися використовувати потенціал мистецтва для розвитку особистості.

Школярам необхідно оволодіти різними засобами художньої творчості, вони мають навчитися відчувати мову мистецтва для інтерпретації мистецьких творів.

Наприклад, доречно було б долучити до змісту програми музичного мистецтва вивчення нотної грамоти, щоб учень усвідомив специфіку музичного мовлення. Сучасні технології дають учителеві величезну палітру засобів для пояснення нот, нотного запису. Так, можна завантажити учням на планшети, смартфони, комп’ютери програми, які допомагають швидко і цікаво вивчити нотну грамоту. Через розуміння елементарних теоретичних основ музики прийде більш емоційне переживання музичних творів.

Практична замальовка

Для прикладу пропоную всім, хто ніколи не грав на фортепіано (і навіть, якщо грали, спробуйте також) завантажити на свій планшет (смартфон, комп’ютер) програму «My piano».

А тепер відкрийте програму – і Ви побачите перед собою клавіатуру. Там є чорні та білі клавіші. На білих клавішах написані букви (так звана буквена система запису нот). Візьміть та натисніть пальчиком клавіші з буквеними позначками СDE.

А тепер зіграйте таку поспівку: «Який світлий день!». Для цього натисніть клавіші з буквеними позначками CDEDC. Краще надягніть навушники і вслухайтеся в настрій цієї поспівки. Повторіть її ще раз. Які у вас відчуття?

Далі зіграйте другу поспівку: «Яка темна ніч!»

Щоб зіграти цю поспівку, треба крім білих клавіш, натиснути ще й на чорну.

Граємо CD й натискуємо чорну клавішу (та, що з червоною позначкою на малюнку, назвемо її Es).

Тож граємо CDEsDC – «Яка темна ніч!»

Вслухаємося в настрій цієї поспівки. Що змінилося?

Діти зазвичай говорять, що стало сумно, темно.

Ось так, через власні відчуття під час програвання цих поспівок можна легко відчути (не зрозуміти, а ВІДЧУТИ!!!!, що таке мажорний лад (веселий, світлий настрій поспівки) та що таке мінорний лад (сумний, темний настрій поспівки).

Після того, як відчуєте різницю музичного настрою через власне програвання поспівок, можна перейти до слухання музики та зануритися в образну сферу твору, визначитися з настроями, які панують в творах.

Арт-терапевтична властивість мистецтва

Чи розуміє сьогоднішній випускник школи увесь потенціал мистецтва для корекції власного емоційного стану? На жаль, ні. Чи є ця проблема актуальною, живучи в сучасному світі? Звісно, надзвичайно актуальна, бо негативною ознакою сучасного світу є депресії, нервові розлади, суїциди тощо.

В Україні, крім загальносвітових проблем, накладаються ще проблеми, які виникли під час військових конфліктів. Трагедія, яка сталася на Сході країни, дуже позначилася на емоційно-психологічному стані переселенців та воїнів, які беруть участь в АТО. Родини, які постраждали (і досі їх стає все більше), потребують допомоги, ще й через це загострюється необхідність надання досвіду самокорекції емоційного стану засобами мистецтва.

З давніх часів відомо про цілющі властивості мистецтва. Найдавніша притча, пов’язана з використанням музики як лікувального засобу, представлена в Старому Завіті, де говориться, що Давид, граючи на арфі, вилікував Саула від нервової депресії.

На сьогодні є багато досліджень, які доводять арт-терапевтичні функції мистецтва.

У 1913 році В.М. Бєхтєрєв зініціював заснування комітету з дослідження музично-терапевтичних ефектів, до якого увійшли ряд видатних лікарів і представників музичного світу. Вони визначили, що  музика має позитивний вплив на різні системи організму людини: серцево-судинну, рухову, дихальну, центральну нервову[1].

Наведемо приклад із досліджень В. Петрушина щодо можливості моделювати емоції засобами музичного мистецтва.

• Повільний темп + мінорне забарвлення звучання в узагальненому вигляді моделюють емоцію смутку і передають настрої смутку, зневіри, скорботи, жалю про померлого, прекрасне минуле;
• Повільний темп + мажорне забарвлення моделюють емоційний стан спокою, розслабленості, задоволеності. Характер музичного твору в цьому випадку буде споглядальним, врівноваженим, умиротвореним;
• Швидкий темп + мінорне забарвлення в узагальненому вигляді моделюють емоцію гніву. Характер музики в цьому випадку буде напружено-драматичним, схвильованим, пристрасним, героїчним;
• Швидкий темп + мажорне забарвлення моделюють емоцію радості. Характер музики життєствердний, оптимістичний, веселий, радісний.

Таким чином, учнів доцільно навчити, що коли вони відчувають, наприклад, смуток, їм потрібно послухати повільну музику в мінорному забарвленні. Головна специфіка впливу під час слухання музики – відповідність настрою, який поступово починається змінюватися під час занурення в музику, настрій твору повинен бути тотожний із власним настроєм. А наступний твір, який виникає бажання послухати, може бути вже іншого настрою, бо відбулося моделювання емоцій під час занурення у твір відповідного настрою.

Наприклад, людина сумує за минулим і звертається до музики Ф. Шопена Прелюдію № 4 (можливо, декілька разів слухає твір), щоб прожити, відчути всю палітру суму, жалю, може, навіть, заплакати, але поступово людина починає бачити світло та переходить в інший емоційний стан і вже слухає Ф. Шопена Ноктюрн №2, де музика охоплює ніжністю, теплом, надією.

Потенціал мистецтва для формування патріотичних почуттів

Сьогодні особливо актуальною є проблема виховання патріотичних почуттів. Під патріотизмом ми розуміємо особливе, тобто безумовне і високосмислове почуття-цінність, яке характеризує позитивне ставлення особистості до народу, батьківщини, держави та до самої себе (за І.Д. Бехом).

Виходячи з даного визначення, ми хотіли б підкреслити, що патріотизм – це почуття-цінність. Оскільки саме мистецтво допомагає розвивати почуття, впливаючи на емоційну сферу учнів, ми можемо наголосити на одній із провідних ролей мистецтва в процесі національно-патріотичного виховання.

Треба зазначити, що в українських виховних традиціях завжди використовувався впливовий засіб – естетичне виховання (хоровий спів, особливо в церквах та читальнях, драматичні аматорські гуртки, уроки малювання і співів у школі, писанкарство. Піснею супроводжувалися польові роботи, толоки, вечорниці тощо. Усе це передбачало активну участь людини у творчості).

Так, можна навести приклад культурної промоції, яку запропонував на початку ХХ ст. Симон Петлюра. 1 січня 1919 року Симон Петлюра запросив до себе Олександра Кошицю і Кирила Стеценка і запропонував створити «Українську Республіканську Капелу». Українська капела об’їхала з українською піснею ключові країни Західної Європи й продемонструвала світові самодостатню силу української культури – а відтак політичну зрілість українського народу, аби мати власну державу, незалежну від Росії. Результат був дивовижний, на шпальтах європейської преси лунали схвальні відгуки, Європа була в захваті від української пісні.

Користуючись цим прикладом, можна зазначити нагальну необхідність засобами мистецтва долати антидержавні погляди, які існують усередині країни на сучасному етапі розвитку нашої держави.

Дуже важливо, щоб зміст мистецьких дисциплін був пронизаний матеріалом, який сприяє вихованню в учнів патріотизму.

Тож, розуміючи всю важливість мистецьких дисциплін, постає питання: чи були спроби у вітчизняних професіоналів (педагогів, науковців) за 25 років незалежності України спробувати модернізувати мистецьку освіту в школі?

Звісно, були спроби, на різних рівнях, упроваджувати сучасні підходи до викладання мистецьких дисциплін. Так, доцільно пригадати масштабний Всеукраїнський експеримент щодо впровадження інтегрованого курсу «Мистецтво», до якого було долучено школи з усіх областей України.

Понад 10 років учителями України успішно впроваджується курс «Мистецтво», який є інноваційним, ураховує сучасне мислення й потреби учнів; цей курс має компетентнісну спрямованість, направлений на розвиток креативного мислення учнів.

Ідея інтеграції мала розвиток у Росії, Польщі та інших країнах, але до жодного інтегрованого мистецького курсу не було розроблено повне навчальне і методичне забезпечення так, як в Україні, у вигляді підручників, робочих зошитів і, навіть, методичних комплексів з комп’ютерним забезпеченням (для початкової школи).

Інтегрований курс «Мистецтво» побудований на ідеї поліцентричної інтеграції, де є домінантні змістові лінії: музичне мистецтво та образотворче мистецтво, а також є додаткові змістові лінії – синтетичні мистецтва

Головні острахи в педагогів мистецьких дисциплін до впровадження нового інтегрованого курсу – це переконання, що відбувається знищення предметів та замість практичної роботи необхідно займатися лише розмовами про мистецтво.

Звісно, це хибна думка, бо, відповідно принципу поліцентричної інтеграції (за яким побудована концепція загальної мистецької освіти Людмили Масол), зберігаються дві домінантні змістові лінії – музичне й образотворче мистецтво, де змістом визначено два основні види діяльності учнів на уроках: сприймання й творення (художньо-творча діяльність) мистецтва. Запропонований у програмі інтегрований підхід дає можливість розвинути більш ефективно художньо-образне, асоціативне мислення, сприяє розвитку креативності, дає можливість розвинути інтуїцію тощо, і щонайперше, сформувати в процесі практичної діяльності предметні мистецькі компетентності.

Треба зазначити, що для інтеграції предметів мистецтва існують загальні для природи мистецтва закономірності: ритм, гармонійність, пропорційність, рівновага, симетрія та асиметрія, динаміка та статика, контраст і нюанс. Для безпосереднього сприйняття будь-якого виду мистецтва інтегрувальними категоріями є: емоції, почуття, пафос, афекти, образ. Для інтелектуального усвідомлення мистецьких творів інтегрувальними категоріями є: форма, композиція, жанр, стиль, напрям.

Однією з маніпуляцій, яка заважає позитивному сприйманню інтегрованого курсу «Мистецтво», є скорочення годин на мистецькі дисципліни на 50% у Типових навчальних планах[2] (і це відбулося всупереч тому, що в Державному стандарті зазначено предметне навантаження дві години на тиждень: музичне мистецтво – 1 година та образотворче мистецтво – 1 година або інтегрований курс «Мистецтво» – 2 години). Таким чином, учителям було запропоновано викладати інтегрований курс «Мистецтво» протягом однієї години на тиждень. Такі «інновації», звісно, негативно позначилися на сприйнятті вчительством ідеї інтегрованого викладання мистецьких дисциплін. Усі, хто виступав проти інтегрованого підходу, ствердилися у своїй антиінтеграційній позиції, тож все сталося, як гадалося. За їхньою думкою, ідея інтеграції, таки зашкодила мистецькій шкільній освіті.

Майбутнє розвитку мистецької освіти в загальноосвітній школі – за мотивованими, компетентними вчителями.

Можна підготувати нові стандарти, скласти нові програми та написати нові сучасні підручники, але без докорінної зміни підготовки вчителя не можна оновити процес викладання мистецьких дисциплін.

На сьогодні назріла ситуація, коли необхідні докорінні зміни підходів до викладання мистецьких дисциплін в загальноосвітніх школах. Застаріли методи та підходи знищують мистецьку освіту в школі.

Мотивація вчителя до інновацій – це комплексна проблема, яка в окремих аспектах не може вирішуватися без державної підтримки вчителя. Але є ще проблема підготовки компетентного фахівця – це проблема, яка має вирішуватися на рівні підвищення кваліфікації та під час підготовки майбутніх педагогів у ВНЗ.

Для ефективного впровадження художньо-естетичного циклу необхідно мотивувати вчителів до вдосконалення педагогічних методів та технік.

У закладах ППО мають бути підготовлені нові курси із сучасним змістом для вчителів мистецького циклу. Для того, щоб змінити підходи від суб'єктно-об'єктних до суб’єктно-суб’єктних, необхідно вчителю в тренінговій формі навчання набути таких якостей, як ассертивність (комплексне почуття впевненості у собі, у власних силах; позитивне ставлення до власних навичок і здібностей; атрактивність (власне позитивне ставлення до себе та інших, яке розкривається в щирості, відкритості, конгруентності, робить поведінку людини соціально адаптованою); толерантність (уміння без роздратування і вираженої ворожості ставитися до думок, поглядів, звичок інших людей, бути великодушним і терпимим).

Учитель має підвищити рівень комунікативних вмінь та оволодіти фасилітованими технологіями. Треба замінити монологічні методи на діалогічні методи навчання. Від розповідей про мистецтво, має вчитель знаходити методи занурення учнів в мистецтво, емоційного переживання мистецьких творів.

Загальна проблема оцінювання, концентрація вчителів на помилках учнів, а не на їх досягненнях особливо гостро стоїть для предметів мистецького циклу. Учителі, критично оцінюючи творчі роботи учнів, тим самим заперечують можливість мати творче, індивідуальне бачення. Унікальність наших предметів саме в тому, що вони не потребують оцінювання, створення безоцінного середовища – це запорука успіху учнів та мотивація до подальших творчих пошуків.

Чим гостріше проблема оцінювання стоїть перед учителем (коли вчитель говорить, що не може викладати свій предмет без того, щоб виставити оцінку) свідчить про внутрішні проблеми вчителя. Компетентний учитель розуміє, які важелі треба долучити для підсилення мотивації до навчання мистецтву. У центрі має стояти бажання учня удосконалювати свої творчі здібності, знаходити різні види діяльності, щоб розкрити свій внутрішній світ, реалізувати свій потенціал. Якщо учень від мистецтва отримує естетичне задоволення, – це є найсильніший вплив на його мотивацію займатися мистецтвом.

Стереотипи вчителювання, які закладалися від покоління до покоління, можна долати лише в активних, тренінгових формах навчання. Треба значну кількість годин виділяти на психологічні тренінги для педагогів, щоб допомогти сформувати нову модель поведінки вчителю, розвинути установки до інноваційності, креативності, толерантності, асертивності, атрактивності тощо.

Загальні висновки та рекомендації

1. Необхідно зберегти мистецьку вертикаль (це є набуттям української освіти за останні роки) – протягом усього терміну навчання в школі (з 1-го по 12-й клас), учні мають опановувати мистецькі дисципліни.

2. Одногодинні мистецькі курси є не ефективними. Педагог з найвищим рівнем професійної компетентності не здатен за годину на тиждень реалізувати завдання мистецької освіти.

3. Уроки мистецтва мають формувати установки до творчості, розвивати чуттєву сферу особистості учнів, формувати вміння художньо-творчої діяльності, розвивати естетичний смак, уміння інтерпретувати та аналізувати твори мистецтва тощо.

4. Забезпечити загальноосвітні навчальні заклади компетентними викладачами мистецьких дисциплін. Задля цього підготовка вчителя мистецьких дисциплін потребує кардинальних змін як на рівні ВНЗ, так і на рівні ППО.

5. Сучасному вчителю необхідно докорінно змінити підходити від знаннєвого до компетентісного. На уроках мистецьких дисциплін вчитель є фасилітатором – здійснює супровід, полегшує шлях до розуміння мистецтва, сприяє формуванню творчих умінь, створює умови для розвитку креативності учнів. Важливим є використання інформаційних технологій, мультимедійних засобів, комп’ютерних програм тощо.

[1] П’ятницька-Позднякова І. Арт-терапевтичні можливості видів мистецтва / І. П’ятницька-Позднякова. // Наукові праці. – 2009. – С. 36–42.

[2] Згідно Наказу МОН від 29.05.2014 №664 в Типових навчальних планах загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням українською мовою і поглибленим вивченням іноземних мов, навчанням мовою національної меншини  і  поглибленим вивченням іноземних мов; Типового навчального плану  спеціалізованих шкіл (класів), гімназій, ліцеїв, колегіумів з поглибленим вивченням окремих предметів та інших, передбачено 1 годину на тиждень на мистецькі предмети. В окремих планах у 8,9 класах передбачено 0,5 години на тиждень.

Ольга Просіна, к.п.н, провідний науковий співробітник лабораторії позашкільної освіти Інституту проблем виховання НАПН України, заступник головного редактора журналу «Мистецтво та освіта», Освітня політика.

Джерело: https://osvita.ua/school/reform/53347/